#LegalQuestions: Державна реєстрація нормативно – правових актів органів виконавчої влади, як дієвий механізм захисту прав, свобод і законних інтересів громадян

Відповідно до статті 1 Конституції України держава Україна є суверенною, незалежною, демократичною та правовою. Досить велику увагу привертає до себе питання саме правової держави, адже для її створення Україна пройшла досить довгий та складний шлях.

На сьогоднішній день правовою вважається держава, в якій організація й діяльність державної влади заснована на праві і йому відповідає, в якій діє принцип верховенства права, дотримання правопорядку та законності. Так, відповідно до статті 8 Основного Закону України – Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні їй відповідати. На шляху перетворення принципу верховенства права у реальність, особлива увага приділяється прийняттю та триманню в контрольному стані нормативно-правових актів, які є досить величезним масивом правового регулювання. Це пов’язано з тим, що закон, як правило, має загальний характер, тобто не розрахований на конкретні випадки, обставини і ситуації, відповідно міністерствами та іншими органами виконавчої влади здійснюється підзаконне врегулювання певних відносин шляхом прийняття нормативно-правових актів, які є більш конкретними, детальними та адаптованими до певних ситуацій чи обставин.

З метою забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян та впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, 03 жовтня 1992 року в Україні Указом Президента України № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади ведено державну реєстрацію нормативно – правових актів» установлено, що з 1 січня 1993 року  нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади,  органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні  інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Так, на виконання зазначеного Указу, Кабінетом Міністрів України 28 грудня 1992 року за № 731 було прийнято постанову «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Цим нормативно – правовим актом встановлено, що міністерства та органи виконавчої влади повинні забезпечити:

• своєчасно подання на державну реєстрацію нормативно-правових актів
• постійний перегляд виданих нормативно-правових актів з метою приведення їх у відповідність з Конституцією та законами України, та міжнародного законодавства;
• недопущення випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію та не опубліковані в установленому законодавством порядку.

 

Згідно з Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов’язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб’єкта нормотворення.

Державну реєстрацію здійснюють:

— нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади — Мін’юст;

— нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, їх структурних підрозділів — відповідні міжрегіональні управління Мін’юсту.

Державна реєстрація полягає у проведенні правової експертизи на відповідність Конституції України та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Таким чином, проведення державної реєстрації забезпечує недопущення набрання чинності нормативно – правових актів, які не узгоджуються з положеннями законодавства та порушують або обмежують права, свободи та законні інтереси громадян.

Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність керівника суб’єкта нормотворення за неподання, несвоєчасного подання на державну реєстрацію нормативно-правового акта, який відповідно до законодавства підлягає державній реєстрації, направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державної реєстрації та не опубліковані в установленому законом порядку, а також надіслання для виконання вказівок, роз’яснень у будь-якій формі, що встановлюють правові норми. Так, відповідно до статті 188⁴¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що неподання, несвоєчасне подання для державної реєстрації нормативно-правових актів, які відповідно до закону підлягають державній реєстрації, направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державної реєстрації та не опубліковані в установленому законом порядку, а також надіслання для виконання вказівок, роз’яснень у будь-якій формі, що встановлюють правові норми, — тягнуть за собою накладення штрафу на керівників органів, нормативно-правові акти яких відповідно до закону підлягають державній реєстрації, від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.