ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В СФЕРІ ПРОТИДІЇ ГЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНОГО НАСИЛЬСТВА

У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Окрім того, статтею 24 Конституції України визначено, що не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема за ознаками статі. Водночас, згідно частини першої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Тож, конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку народу, а тому держава зобов’язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації, зокрема у сфері протидії гендерно зумовленого насильства.

Проте, така форма насильства виступає одним з найпоширеніших порушень прав людини. Цей прояв насильства диспропорційно вражає саме жінок внаслідок заниженої оцінки їх становища у суспільстві та відповідного залежного становища в сімейному житті.

Доречно зазначити, що домашнє насильство залишається найбільш замовчуваним з огляду на те, що подібні ситуації часто не криміналізуються соціально-культурними нормами. Трактування насильства в родині як внутрішньо-сімейної справи призводить до ускладнення ефективної розробки відповідного механізму державної політики реагування, попередження та надання належної допомоги таким постраждалим.

Отже, згідно із положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Так, виокремлюють  наступні форми домашнього насильства.

Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Окрім нанесення шкоди здоров’ю або життю безпосередньо постраждалої особи, фізичне насильство може носити й непрямий характер, наприклад, у вигляді позбавлення сну, примусу постраждалої особи до вживання наркотиків, або спричинення ушкоджень іншим особам, наприклад дітям або іншим членам родини, щоб завдати жертві страждання.

Наголошуємо, що норми чинного законодавства забороняють не тільки фізичне насильство щодо дорослих, але й фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (у відповідності до статті 150 Сімейного кодексу).

Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи (стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності (стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідна форма домашнього насильства означає контроль над доступом постраждалої особи до економічних ресурсів, що знижує її здатність забезпечувати себе та призводить до матеріальної залежності від кривдника.

Положеннями Розділу II Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначені суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

☝️ Так, за фактом домашнього насильства треба ⤵️
🔰 звернутися до поліції, зателефонувавши 102;
🔰 зателефонувати на Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації особам, які постраждали від домашнього насильства;
🔰 зателефонувати за номером цілодобового доступу громадян до безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 або дізнатись іншу актуальні інформацію відносно доступу до надання безоплатної правової допомоги за посиланням http://www.legalaid.gov.ua/, адже особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі мають право на безоплатну вторинну правову допомогу (частина перша статті статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»);
🔰 зателефонувати до національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації
0800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).