Правовий аналіз психічного примусу при вчиненні протиправних дій

Багато українців сьогодні опинилися в окупації та потребують юридичної допомоги, зокрема, у тому, як себе поводити з окупантами. Українське законодавство передбачає можливість звільнення від покарання людини, яка вчинила шкоду правоохоронювальним інтересам, якщо її дії або бездіяльність були вчинені під впливом психічного примусу. Як визначає закон межу між погрозами застосування насильства до особи та зрадницькими діями? Про це поговоримо більш детально.

Стаття 40 Кримінального кодексу України регламентує наступне:

1. Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.

Пункт 3 статті 39 Кримінального Кодексу України визначає, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці. 

Психічним примусом визнається: 

1. Погроза застосування до особи чи її близьких фізичного насильства (погроза позбавити життя, заподіяти тілесні ушкодження, ви­красти особу чи позбавити її волі, вплив на особу за допомогою гіпнозу).
2. По­гроза заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам (погроза знищити або пошкодити майно, розголосити відомості, що ганьблять особу або її близьких). 

Як правило, застосування до особи психічного примусу не позбавляє її можливості ке­рувати своїми діями, а тому психічний примус не завжди визнається обставиною, що виключає злочинність діяння. 

Важливо, що питання про відповідальність особи, яка заподіяла шкоду, знаходячись на момент вчинення діяння під впливом психічного примусу, коли залишається свобода вибору певного варіанта поведінки, ви­рішується за правилами крайньої необхідності! Наприклад, не є зличином поведінка особи, яка під загрозою за­стосування вогнепальної зброї передає окупантам речі чи інформацію, що є важливими в умовах воєнного стану. Окремо підкреслюємо, що не виклю­чається відповідальність особи, яка примусово вчинила крадіжку під впливом завдання побоїв або загрози спричинення шкоди здоров’ю, коли у неї залишалась можливість вибору варіанта правомірної поведінки при прийнятті рішення про вчинення такого злочину.