#Безбар’єрність: Державна політика щодо захисту прав дітей: міжнародно — національні правові аспекти
Положення нормативно-правових актів міжнародного та національного характеру, свідчать про те, що захист прав дитини є загальнодержавним пріоритетом. Оскільки, тільки в умовах взаєморозуміння між дорослими і дітьми, а також дотриманні захисту прав і свобод дітей можливе існування толерантного суспільства.
У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Отже, дитина, як член суспільства має регламентовані чинним законодавством права.
На сьогодні Україна дотримується ряду міжнародних документів у сфері забезпечення прав дитини. Проте, основоположним документом є Конвенція ООН про права дитини, підписана Україною 21 лютого 1990 року та ратифікована Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, що набула чинності 27 вересня 1991 року. З того часу її норми почали діяти, як складові національного законодавства України. Конвенція затвердила масив прав дитини. Зокрема, право на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на батьківське піклування, на свободу совісті та релігії, на особисте та сімейне життя, на недоторканість житла, на користування послугами системи охорони здоров’я, на освіту, на відпочинок, на правовий захист.
Так, Конвенція про права дитини – є основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту прав дитини. Підкреслимо, що кожен дорослий повинен знати, як виховувати, підтримувати дитину та донести інформацію відповідно до віку, про права та обов’язки, щоб уникнути наслідків порушення її прав.
На сьогодні одним із найактуальніших питань є захист прав дітей з інвалідністю та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку.
Дискримінація дітей з інвалідністю та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку забороняється (згідно частини першої статті 26 Закону України «Про охорону дитинства»).
Підкреслимо, що діти з інвалідністю – одна з найбільш уразливих груп, через те, що вони наражаються на ряд «бар’єрів», як з боку суспільства так і з боку фізичних перешкод.
Наразі перед суспільством стоїть нагальне завдання реалізувати формат доступності, як усунення фізичних бар’єрів і навпаки, створення таких умов, за яких кожна дитина буде почуватися комфортно. Доступність передбачає, що дитина з інвалідністю зможе користуватися навколишнім простором самостійно, тобто без сторонньої допомоги у місцях навчання і праці, житла, громадських закладів, транспорту, вулиць, — всього, що оточує.
Тож, заходи стратегічного курсу за напрямом безбар’єрності покликані надати змогу не тільки підвищити рівень життя таких дітей, а насамперед подолати перешкоди на шляху їх соціального включення та самореалізації.
Принагідно зазначаємо, що детальніше дізнатися про безбар’єрність Ви можите за посиланням: http://bf.in.ua/
