Міжнародні аспекти стягнення аліментів
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов’язок є одним із найважливіших обов’язків батьків, які випливають із норм чинного законодавства кожної окремої країни та цілої низки міжнародних договорів, а також із моральних принципів суспільства. Адже батьки зобов’язані не тільки займатися вихованням своїх дітей, але й створювати їм належні умови для існування, забезпечувати мінімально необхідними благами, що потрібні для їх життя, виховання та розвитку. І цей обов’язок є однаковий для кожного із батьків, незалежно від того, в якій країні проживає той із батьків, який повинен його виконувати. Хибною є думка батька або матері, які виїхали за кордон, що це позбавляє їх необхідності дотримуватися обов’язків щодо утримання своїх дітей. Адже, Україна є учасницею численних дво- та багатосторонніх міжнародних договорів, які дозволяють у правовій площині вирішувати питання стягнення аліментів на утримання дітей. До речі, обов’язок щодо утримання виникає не тільки у батьків, але й у повнолітніх дітей, які зобов’язані утримувати своїх непрацездатних батьків. І вказані питання також «не мають кордонів». Тобто, незалежно від того, в якій країні проживають батьки та діти, останні повинні виконувати цей обов’язок. Таким чином, у разі, коли діти, які проживають за кордоном, не бажають добровільно виконувати свій обов’язок щодо утримання своїх непрацездатних батьків, які перебувають в Україні, на допомогу, знову ж таки, приходять чинні міжнародні договори України.
У тому випадку, коли батьки чи діти з тих чи інших причин не можуть самостійно врегулювати питання щодо обов’язку утримання, на допомогу приходить правовий механізм вирішення цих питань, зокрема шляхом звернення заінтересованої особи до суду.
Але при зверненні з позовом до суду, якщо одна із сторін проживає за кордоном, необхідно окрім вимог чинного законодавства України враховувати також і положення відповідних міжнародних договорів України, які діють у відносинах між Україною і відповідною іноземною державою. При цьому варто зазначити, що громадяни України мають право звернення із відповідним позовом про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, як до суду України, так і до іноземного суду на території проживання відповідача. Але знову ж таки, при зверненні із відповідним позовом за кордон потрібно враховувати положення міжнародного договору, в якому зазначено, яким саме чином вирішуються питання щодо обов’язку на утримання.
При цьому варто зазначити, що якщо особа звертається з позовом до суду України про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, у подальшому, після винесення позитивного рішення, має бути застосована процедура визнання і виконання рішення українського суду на території відповідної іноземної держави. У протилежному випадку, саме таке рішення українського суду не є правовою підставою для того, щоб воно могло бути виконаним за кордоном. Якщо ж громадянин України звертається з позовом, наприклад, до суду Російської Федерації, і останній приймає позитивне рішення, таке рішення виконується за загальним порядком, передбаченим чинним законодавством Російської Федерації (видається виконавчий лист, який пред’являється до примусового виконання до відповідної служби судових приставів). При цьому варто зазначити, що громадяни України повинні безпосередньо звертатися до іноземних судів з позовами про стягнення аліментів за кордоном і управління юстиції будь-якого сприяння у цих питаннях не надають (не здійснюють перевірку документів, не складають відповідні документи, не здійснюють їх пересилку за кордон тощо). Виняток складають випадки, коли особа має намір звернутися із заявою про стягнення аліментів за кордоном на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, укладеної у м. Нью-Йорку 1956 року. У цьому разі, відповідні заяви перевіряються управліннями юстиції та направляються до Міністерства юстиції України для подальшого спрямування до центральних органів іноземних країн.
Як було зазначено вище, існує два основні види надання правової допомоги щодо стягнення аліментів з боржника, який перебуває за кордоном. Це – звернення стягувачем безпосередньо до компетентного органу іноземної держави з позовом про стягнення аліментів або звернення із клопотанням про визнання і виконання рішення українського суду на території іноземної держави.
Оскільки, найчастіше громадяни України звертаються із клопотаннями про визнання і виконання українських судових рішень на території країн СНД, необхідно звернути увагу на наступне, щоб не виникало труднощів із оформленням документів. Зазначені питання регулюються статтями 51-55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі – Конвенція).
Відповідно до статті 55 Конвенції клопотання про дозвіл примусового виконання рішення подається в компетентний суд Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню. Воно може бути подано й у суд, що виніс рішення в справі в першій інстанції. Цей суд направляє клопотання судові, компетентному винести рішення по клопотанню.
З огляду на вищезазначену норму Конвенції, громадянину України надано право, або ж самостійно направити таке клопотання до суду за місцем проживання в іноземній країні боржника, або ж направити його до українського суду, який виніс таке рішення. У подальшому, український суд направляє таке клопотання не безпосередньо до іноземного суду, а до міжрегіонального управління юстиції, яке здійснює перевірку документів на відповідність вимогам міжнародного договору і, у разі їх належного оформлення, направляє таке клопотання до компетентного органу країн СНД. Якщо документи оформлені неналежним чином (відсутній переклад, неповний пакет документів, розбіжності у даних тощо), тоді управління юстиції повертає їх для приведення у відповідність вимогам міжнародного договору та внутрішніх нормативно-правових актів, які регулюють ці питання.
Згідно з ч. 2 ст. 53 Конвенції до клопотання додаються: а) рішення або його засвідчена копія, а також офіційний документ про те, що рішення набуло законної сили і підлягає виконанню або про те, що воно підлягає виконанню до набуття законної сили, якщо це не випливає із самого рішення; б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої було винесене рішення, що не прийняла участі в процесі, була в належному порядку і вчасно викликана в суд, а у випадку її процесуальної недієздатності була належним чином представлена; в) документ, що підтверджує часткове його виконання на момент його пересилання; г) документ, що підтверджує угоду сторін, по справах договірної підсудності.
Клопотання і долучені до нього документи, мають бути супроводжені завіреним у встановленому порядку перекладом на мову запитуваної держави або російську мову.
За результатами розгляду такого клопотання, іноземний суд виносить відповідне рішення (ухвалу), якою надає дозвіл або відмовляє у наданні дозволу на виконання на своїй території рішення українського суду. Якщо дозвіл надається, то у подальшому таке рішення буде виконуватися відповідно до законодавства країн СНД.
Звертаємо увагу на те, що у випадку виникнення необхідності стягнення аліментів з громадян, які перебувають на території іноземної держави, з якою Україною укладено відповідний міжнародний договір і Центральним органом якого виступає Міністерство юстиції України, заінтересована особа може звернутися для отримання більш детальної інформації щодо вимог оформлення документів до відповідного міжрегіонального управління юстиції за місцем проживання, в даному випадку до відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).